В той день відкрились небеса, І Божий погляд линув із-за хмар, Туди, де боротьба йшла за життя, Де хлопець ніс на плечах свій тягар… Страшна хвороба спокою не дала, Надію рвала, плела свій вінець, І не одна важка сльоза з очей упала, І вірить не хотілось, що скоро вже кінець… Ніхто не вірив… Щиро всі молились, Просили Бога: «Поможи йому…» І крик німий зривався не з одного серця…, Його я чую й досі: «Господи, чому?!!.. І знаєш Ти, що він є дорогим для нас, І знаєш Ти, як любимо його, І просимо Тебе сьогодні й повсякчас Здоров’я дай і збережи його». Не сталось так, як ми хотіли, Пішов від нас і друг, і син, і брат. Останній подих… й пішли від нього сили, Залишивши нам дику біль цих втрат. Тож, друже, спи спокійно вічним сном Хоч як би це було нам важко зрозуміти, І знай, що ти завжди будеш живий для нас, Про тебе пам’ять вічно буде жити! В той день відкрились небеса, І сам Господь сказав: «Остапе, йди до мене, В цей час закінчилось твоє земне життя, Ти станеш ангелом і будеш біля Мене».

Теги других блогов: втрата пам'ять спокій